Бути дружиною військового. Святкування під час війни. Це великий практичний текст, який стосується багатьох, не тільки родин військових. Я зараз сиджу біля нарядженої ялинки, увімкнула гірлянди, грає різдвяна музика. Розкрила мандарини, щоб був аромат свята. Я знаю, як стимулювати святковий настрій. Я ж майстер створення свят…Але це зараз не працює.
Святковий час – коли більше відчувається самотність і загострюється те, що ми не усвідомлювали, уникали і приховували від себе. На поверхню виходять емоції та потреби, на які важливо звернути увагу, бо інакше вони перетворяться на лавину, що може накрити.
Як влаштований святковий настрій: з кожним днем наближення «до дати» емоційний фон зазвичай підіймається, саме свято стає піком – розрядкою, а потім все йде на спад. І це стосується, як позитивного, так і негативного в емоціях та відчуттях.
А іноді може вмикатися запобіжник – щоб не дійти до пікового стану в тому, що витримати складно, ми йдемо в «заморозку». (багато питань є про те, що наче взагалі нічого не можу відчути).
І іноді відчуття втоми, коли просто немає сили нічого робити та відчувати – це такий самий запобіжник нашої психіки. Втома – як захист.
Є ще один нюанс – ми не можемо «вимкнути» щось одне. Якщо ми “ховались” від суму, страху, злості – ми вимкнули й радість. І коли даємо дозвіл на радість – за нею можуть проявитись і ті емоції, що ми заблокували.
А ще зараз більше відчувається розділення на «до і після». (особисто про мене – Я легко переношу усамітнення, мені дійсно добре самій. Але новорічні свята – це родинні свята. І при всьому усвідомленні і розумінні ситуації, зі смиренністю з тим, що у чоловіка не буде на Новий Рік відпустки, і впевненості в тому, що я зі всім впораюсь – я так хочу не просто, щоб чоловік був поруч, а щоб все було, «як колись»). І ти маєш знов «відсумувати» те – що «як колись» вже ніколи не буде. Точно все буде інакше. З цього починається вибудовування нової реальності.
Свята – це рутини. Це зазвичай відпрацьований родинний сценарій. Я вчора дивилась на ялинку, на іграшкового Санту під нею і раптом подумала – так, а хто ж буде відволікати доньку, щоб я могла розкласти подарунки та робити «снігові сліди»? А мені ж потрібно подбати «про це» і «про це».
Знайомий маленький хлопчик нещодавно запитав – «а ваш син зможе прийти встановити нам верхівку на ялинку. Вона висока, а тата ж немає поруч». І цього року в цій родині вирішили зробити взагалі іншу верхівку.
Свята “без близького” – потребують перерозподілу ролей. Будь-який перерозподіл – це знов адаптація і питання ресурсу.
І для однієї родини буде правильно відтворити такий же самий сценарій (але розуміти, щоб уникнути розчарувань, що точно так не вийде). А комусь, можливо, створити зовсім новий.
Я прошу знайомих, з якими спілкуюсь, створювати приблизний план – це хоч невеличка зовнішня опора. І можливість усвідомити очікування. І взяти щось під контроль.
Ми з «посестрами» говоримо, що не можна себе силувати відчувати те, чого всередині немає (наприклад, радості чи святкової ейфорії) – але важливо дозволити собі усвідомити та назвати те, що ж там є. Бо саме в святкові дні може бути загострення. Тих, з ким я спілкуюся, я прошу буквально записувати: які Думки, Емоції, Тілесні відчуття, Поведінка (дії). Чого я хочу саме зараз?
– Для тих, у кого найближчі зараз далеко – Будь ласка, за потреби, звертайтеся до психологів, зараз є групи підтримки для родин військовослужбовців. Це важливо!
– Для друзів та близьких – Будь ласка, будьте тими, хто може слухати. Запропонуйте святкувати з вами, але й будьте готові до того, що людина відмовить. Принесіть ялинку, смаколики. Ненав’язливо будьте поруч. Зателефонуйте чи напишіть привітання в новорічну ніч. Близькість – це ліки.
– «посестри», будь ласка, не ображайтесь, якщо вас не привітали. Часто люди просто не знають, як бути в контакті, щоб не образити і не викликати незручності. Та й самим не почуватися винними.
– Друзі та близькі батьків -дружин-чоловіків військовослужбовців, будь ласка, теж не ображайтесь, якщо цього року вас не привітали – у «посестер» просто може не вистачати сил, а вільні гроші уходять на підтримку ЗСУ.
Ніхто не знає, як саме для нас буде краще. Ми маємо робити все, що допомагає нам зберегтися – якщо усвідомлено хочеться бути на самоті – добре, якщо усвідомлено хочеться до людей – добре. Тут ключове слово – усвідомлено. Я прошу ставити собі питання: Своїм вибором я себе підсилюю чи спустошую?
Бувають «екстравертні» та «інтровертні» свята. Коли ми з кимось чи коли ми з собою
– На те, щоб спілкуватися з іншими, потрібні сили. Але ви можете обрати (оговорити) прийнятну для себе дистанцію в контакті.
– Це нормально – дозволити собі бути там, з тими, таким, яким саме зараз ми хочемо.
– Знаходитись поруч з тими, хто буде святкувати в родинному колі, може бути випробуванням. Якщо не усвідомлювати це – можуть «на порожньому місці» виникати непорозуміння з друзями чи рідними. Ми несвідомо можемо провокувати інших (наче мститися їм) чи привертати до себе увагу. Це не означає, що не потрібно йти в гості – просто бути уважними до свого стану та стану тих, хто поруч.
– Якщо бути на свята з кимось – бути уважними до себе, темп, звук, навіть яскравість гірлянд, очікувань від свят – краще узгодити. Бо маємо визнати – наші реальності та наші стани різні.
– Зовсім не обов’язково йти до когось – але важливо зробити для себе «подарунок». Що буде подарунком? Нове печиво, сукня, книга, щоденник, масаж? Чи дати собі можливість взагалі нічого не робити, виплакатись, чи дивитись весь день серіал. Подарунок – як турбота про себе.
– Я поставлю собі запакований подарунок під ялинку – «від себе», щоб у дитини не виникало питань, чого можливо у мене його не буде.
дозвіл радості. Почуття провини, доречності свят. Іноді я дозволяю собі конфронтувати, і питаю знайомих: а що станеться найгіршого, якщо ти собі дозволиш радість? А що станеться найкращого, якщо дозволиш? А що тобі каже на це чоловік \ дружина\ батько, що зараз в ЗСУ? (Як правило, їх відповідь – «та я “тут”, щоб ти могла дозволити собі жити»)
Свята і під час війни важливі. Це важливо для нашої дитячої частини, щоб бути з нею в контакті, потрібно для підживлення – бо радість дає енергію, потрібно для відчуття «піт-стопу» – щоб виділити серед рутин, сірості та напруги щось яскраве. Інтенсивність “святкування” обираємо ми самі.
– Мені друг запропонував: давай я тобі зроблю подарунок. Обирай, куди хочеш поїхати з донькою, я оплачу. – А я йому кажу: дякую, дорогенький. У мене зараз просто не вистачить сил на дорогу.
– Знайома каже: що ти там сидиш у своєму селі! Наче гасиш себе. Потрібно вибиратись до людей. Я їй чесно відповідаю: буду вибиратись в атмосферу, хочу пити глінтвейн на вулиці і бачити людей. Але підтримувати тісні контакти – ресурсозатратно. Мене вистачить на кілька годин «запалювання» інших, потім я буду відновлюватись тиждень.
– Посестри часто чують: «ти маєш себе змушувати святкувати заради дітей». Діти завжди відчувають нашу жертву. Це у них викликає чи почуття провини, чи провокує маніпуляції. Іноді, дійсно, коли ми включаємося в підготовку до свят – ми й самі налаштовуємося. А іноді – потрібно попросити близьких, щоб допомогли з дозвіллям для малечі.
– Дитинство продовжується і під час війни. І навіть в родинах, які переживають скорботу, дітям потрібні подарунки та відчуття свята. І дітям точно можна сказати: мені так хочеться, щоб у нас було свято, але зараз настрій зовсім не святковий. Давай разом подумаємо, що можемо зробити і разом з тобою прикрасимо, підготуємо….
Можливо, включити військового в «сценарій свята». Це може буде телефонний дзвоник, чи попросити його\її записати відео, яке можна подивитись, показати дітям після промови Президента. Записати для нього\неї своє відео, яке зможе переглянути.
Я «запрошую» подумки свого чоловіка до всього, що планую та створюю.
Надсилаю йому поштою малесеньку ялинку, те, що буде зі смачного й у нас на столі – щоб створити «спільний простір». Ми це готуємо разом з дітьми. І я «включаю» його у свої приготування, уявляю, що він сидить поруч зі мною. Так я намагаюсь внутрішніми діями долати зовнішню відстань.
І ми домовимось, як доречно вітати один одного в новорічну ніч.
Так, гірлянди, пісні, фільми не замінять того, кого так хочеться бачити поруч і не повернуть відчуття безтурботної нормальності. Але вони можуть дати трохи енергії, підживлення, щоб дочекатись, і створювати свою нову реальність.
І я з самого початку війни налаштувалась – не дам ворогам вкрасти у моїх дітей і у мене жодного дня. Тому я святкую Життя, а не просто Новий Рік.
Обіймаю, Родино 
як хочу Перемоги
Джерело: Світлана Ройз
